Новости

Дмитро Костерний

заступник директора з правових питань ТОВ «Транспортно-експедиторська компанія «Вертикаль»

Війна стала для логістики найжорсткішим іспитом. І справа була не лише у витривалості — а й у чесності, компетентності, здатності працювати в тих умовах, які щоразу ставали новими. Поки світ бачив Україну як країну, що бореться за життя, ми всередині намагалися робити та боролися ще й за інше: щоб вантажі рухалися, коридори не зупинялися, а експорт хоч якось тримався. Хоча виходило це далеко не завжди так, як нам би того хотілося.

Зараз, коли ми вже говоримо про те, яким буде ринок після завершення війни, варто чесно подивитися на себе. Що ми зробили правильно? Що провалили? Чи прислухалися до експертних думок — чи робили вигляд, що чуємо? І найголовніше: чи справді змінилися за цей час.

Чи справді ми працювали за принципом win-win? Чи допомагали один одному заробляти та отримувати профіт, розуміли, з якими труднощами стикається клієнт?

Контрасти досі різкі. З однієї сторони ти бачиш спеціалістів, які будують складні маршрути, домовляються з європейськими перевізниками, намагаються тримати слово і виконують обіцянки до останньої хвилини. А в іншому — тих, хто все ще живе принципом: «А давайте спробуємо якось провернути».

І ось тут головне питання: ми справді змінюємо ринок, чи просто пристосувались до нової реальності?

Після війни ринок має стати дорослим.

Значна частина проблем не виникла під час війни — вона просто стала помітнішою. Українське експедирування роками жило в стані «вільного ринку без правил». Кожен міг бути експедитором. Кожен міг брати зобов’язання, які не здатен виконати.

І війна показала, що така модель не просто слабка — вона небезпечна.

Після закінчення війни нам буде потрібна економіка, яка зростає. Зростати вона може лише тоді, у тому числі коли логістика працює не на авось, а на стандартах. Це означає кілька простих речей:

1. Поріг входу повинен бути реальним. Не символічні тисячі гривень статутного капіталу, а фінансова база, що відповідає ризикам і рівню відповідальності.

2. Професія експедитора має бути підтвердженою. Не формально. А реально — знання, досвід, відповідальність.

3. Чесність, прозорість і репутація мають цінуватись більше, ніж «домовленості». Бо не буває надійної логістики там, де ти не знаєш, з ким працюєш та хто за що відповідає.

4. Люди в команді відіграють ключову роль у досягненні результатів.  Хто сьогодні сидить у вашому «автобусі»? Чи не настав час висадити тих, хто заважає рухатися вперед й продовжує жити застарілими підходами в бізнесі?

5. Має з’явитись культура відповідальності. Справжньої. Не словесної. Не обіцянок.

Це не про «створити правила». Це про створити ринок, який працює.

Навіщо це нам?

Логістика — це не вагони, трейлери і зерновози. Це не ставки і маршрути. Це довіра. Український експорт залежатиме від того, наскільки передбачуваними ми будемо для світу.

Довіра — валюта, дорожча за будь-який тариф.

Світ точно не хоче мати справу з ринком, де умовно 50% компаній з’являються і зникають кожні півроку. А хоче працювати з країною, яка вміє: виконувати обов’язки, будувати, співпрацювати, бути чесною у фіналах, а не лише в презентаціях.

І саме експедитори стануть першими, кого світ запитає: «Ви справді готові до нового рівня гри?». Маю віру у те, що так і буде.

Що ми можемо зробити вже зараз?

Не чекати законів, регуляцій чи реформ зверху. Ринок змінюється знизу — коли кожна компанія: працює з документами так, ніби їх завтра перевірятиме ЄС; не бере замовлення, яке не може виконати; будує щиру, а не фасадну репутацію; не женеться за короткими грошима, жертвуючи довгостроковою перспективою.

Так, це непопулярні рішення. Так, це не дає миттєвого результату. Але саме такі кроки роблять ринок сильнішим і цивілізованішим.

Ми маємо шанс. І не маємо права його втратити.

Українська логістика у війні показала: ми можемо неможливе. Тепер потрібно показати світу та внутрішньому споживачу: ми можемо бути передбачуваними.

Експедитор нового часу — це не «посередник». Це — партнер; людина, яка створює вартість; частина інфраструктури країни, не менш важлива, ніж колія чи локомотив.

Якщо ми побудуємо цей ринок чесно, він працюватиме не лише на країну — він працюватиме на кожного, хто щодня рухає українську логістику вперед.