Новини

Сергій Феофілов, економіст, генеральний директор компанії «УкрАгроКонсалт» розповів «ДС» про ризики та перспективи, які чекають на аграріїв.

Як падіння цін на сировинних ринках вплинуло і ще вплине на Україну — одного зі світових експортерів агропродукції?

С.Ф. Падіння ціни на сировинних ринках — наслідок кризи, яка продовжується і сьогодні. Це криза тієї парадигми економічного розвитку, яка домінувала у попередній половині століття.
Попередня парадигма передбачала, що розвиток, споживання, зростання виробництва та добробуту забезпечувалися через збільшення боргів на всіх рівнях господарської діяльності.

«ДС» Що ви маєте на увазі?

С.Ф. Ви бажаєте розвиватися? Без проблем, але беріть кредит, залучайте інвестиції та виробляйте продукцію. Вважалося, що вся ця продукція знайде свого споживача, покупця, але це відбувалося тільки тому, що споживач, у свою чергу, теж візьме кредит, збільшить свій борг. Борги зростали значно швидше, ніж прибутки кінцевих споживачів. Це призвело до того, що до середини десятих років ХХІ століття сукупний борг дорівнював 10–15 річним світовим ВВП. Серед боржників легко знайти провідні країни, наприклад, США. У Євросоюзі політика ЄЦБ продовжує політику кількісного пом'якшення, друкуючи гроші на викуп безнадійних боргів, безнадійних активів.

Але ж так стимулюється попит?

С.Ф. На жаль, гроші після їх розподілу не стимулюють виробництво або споживання, вони абсорбуються спекулятивними операціями на біржах. Споживання стабілізувалося або зростає вкрай повільно, адже збільшення споживання — це основний драйвер розвитку поточної економічної моделі.

Нині ми бачимо парадоксальну ситуацію, коли гроші перетворилися на такий самий товар, як і коммодіті (біржовий товар, переважно сировина. — «ДС»). А виробництво грошей — це найефективніший бізнес і виготовили їх дуже багато. Відповідно до ринкової економіки надлишок товару зменшує його ціну, тому відсоткові ставки дуже низькі. Слідом за дешевими грошима дешевшають і інші товари, причому товарні сировинні ринки впали ще три-чотири роки тому. Низькі ринки коммодіті — це один із наслідків глобальних економічних диспропорцій.
Безумовно, це положення мало кого влаштовує. Думаю, над розв'язанням цієї проблеми, над розробкою нової економічної парадигми працюють нинішні еліти.

«ДС» Виходить чи ні?

С.Ф. Найближчими рік-два можна буде говорити лише про формування тенденцій. До еліти країн ЄС та США поступово приходять нові люди з новими ідеями, хоча це лише початок процесу. Однак накопичені борги нікуди не поділися, вони зростають.

«ДС» Китай краще почувається?

С.Ф. Ні. Більше того, загрозлива ситуація складається в економіці Китаю. Вона багато в чому йде шляхом, який пройшли передові країни світу в останні 20 років.

«ДС» ?!

С.Ф. Я маю на увазі бульбашки іпотеки, будівництва тощо. Потрібно віддати належне китайському керівництву, воно змогло раніше «проколоти» спекулятивну бульбашку і уникнути негативних наслідків, адже в 2015 році в економіці країни було перше струс (падіння котирувань цінних паперів на фондових біржах) Китаю з липня 2015 року. «ДС»). Тому якщо криза 2008 року прийшла з розвинених країн, то зараз треба аналізувати ситуації у державах, які розвивають та формують свої ринки.

«ДС» Що робити з кризою суспільства споживання та проблемою розмивання глобального середнього класу?

С.Ф. На жаль, економічна система, як будь-який великий організм, має інерцію і побудована на попередніх принципах — кредитному накачуванні, коли реальне споживання не відповідає реальній продуктивності праці, реальній наявності ресурсів. Наслідком є різка поляризація суспільства, середній клас розмивається, багатство концентрується в 1% найбагатших. А решта 99% товариства виходять на різні протестні акції, як, наприклад, «Захопи Уолл-стріт». Слоган цих акцій був "Нас 99%".

«ДС» Але така ситуація не склалася сама по собі..

С.Ф. Так, вона є результатом рішень, які приймалися реальними політиками в попередні десятиліття. Думаю, що ми все ще лише на етапі усвідомлення критичної важливості та масштабів економічних та соціальних проблем.

На початку осені в Китаї на саміті «Великої двадцятки» зустрічалися світові лідери, де обговорювали питання закриття надлишкових металургійних потужностей. Такі методи у разі їх реалізації можуть допомогти сировинним ринкам, а отже, і Україні?

С.Ф. Звичайно, зараз вживають різних заходів у рамках G7 та G20. Однак ці заходи мають більш прикладний, тактичний, короткостроковий характер. На якийсь період це вирішить питання, але це не є кардинальним рішенням насущної проблеми.

Україна за п'ять-сім років увірвалася до еліти аграрного ринку. Вона експортує до 40-42 млн т зерна. Ще є чималий експорт олійних культур (соя, ріпак, соняшник та ін.ДС»). Але аграрний ринок включає й інших сильних гравців: США, країни ЄС та Південної Америки, Австралія, країни Чорноморського регіону. Конкуренція загострюється, перетворюється на площину якості бізнесу: ефективність використання ресурсів, логістики, якість зерна. Ці фактори впливатимуть на український агроринок у наступні три-п'ять років.

Велику роль відіграватиме розробка нових стратегій. Те, що за попередні сім років Україна вийшла в еліту світового аграрного бізнесу, — це велике досягнення. Але зараз настає момент для його закріплення. На це нове завдання для українського аграрного бізнесу та експорту практично не звертають уваги.

«ДС» Що ви маєте на увазі?

С.Ф. Чомусь вважається, що якщо ми експортуємо 40–42 млн. т зерна, то так буде завжди. Ні, конкуренція за ринки, за споживача наростатиме. Зміцнення позицій на цільових ринках неможливе без створення інституційних зв'язків між експортером та покупцем. Це насамперед інвестиції України в інфраструктурні та логістичні проекти на території покупців — це і порти, і мережа дистрибуції зерна та продуктів переробки. Це зовсім інша стратегія, стратегія виграшу у повномасштабній комерційній конкуренції, а іншої конкуренції зараз просто не існує.

«ДС» Часто порушується проблема нашої агрологістики. Цього року труднощі з роботою «Укрзалізниці», є проблеми з глибоководністю річок та портів, обмеження щодо тоннажу для автотранспорту. При цьому кажуть, що ми можемо виробляти та експортувати понад 40 млн т зерна. Як ці проблеми вирішувати?

С.Ф. Приблизно така сама проблема з логістикою була у Бразилії. Величезні черги вантажівок, які везли зерно та сою із внутрішніх регіонів до портів. Іноді водії очікували на вивантаження місяць-два.

«ДС» І як вирішили проблему?

С.Ф. Уряд Бразилії створив умови для залучення інвестицій у сектор логістики: і у внутрішню інфраструктуру — залізниці та автомобільні дороги, і експортну — до портів. Цього та минулого року на тлі зростання аграрного експорту проблема з логістикою у Бразилії багато в чому вже втратила свою гостроту.
Аналогічних заходів треба вживати в економіці України. Логістика - це дорога ланка в ланцюжку створення вартості. В Україні вона зараз дорога, саме тому інфраструктурні проекти потенційно привабливі для інвестора. Це означає, що сектор прийдуть інвестиції, якщо створити умови. Звичайно, для інвестора дуже важливо було б покращити загальний соціальний та політичний клімат у країні.

«ДС» Куди експортується українське зерно та олія?

С.Ф. Країни Євосоюзу та Єгипту - найбільші покупці зерна та товарів олійної групи. Потім Китай, Бангладеш, Таїланд, Індонезія - країни Азії загалом. Індія як ринок, що найбільш динамічно розвивається.

«ДС» А що із зерновими?

С.Ф. Покупець номер один ячменю – арабський світ. Це Саудівська Аравія та інші арабські країни. Саудівська Аравія у сезоні 2016/17 – найбільший покупець українського зерна, насамперед ячменю. Це наш традиційний ринок, там все пов'язане з особливостями арабської кухні. Пшениця та кукурудза експортуються до арабських країн та Туреччини.

«ДС» А немає небезпеки надлишку потужностей олійного виробництва, коли на всіх не вистачатиме, наприклад, соняшника?

С.Ф. Інвестиції в переробку соняшника та взагалі сировини в Україні є позитивним чинником. До 2020 року загальні потужності з переробки олійної сировини досягнуть 17 млн т, а то й більше. Зростання інвестицій обумовлено більшою прибутковістю виробництва олії проти вирощуванням зерна. Це також визначає постійне збільшення площ соняшнику в Україні. Цього року його врожай набагато більший, ніж попереднього, — 14 млн т (у 2015 р. — 11 млн т. —). «ДС»). Звичайно, для інвесторів у олійноекстракційні підприємства сировина — питання життя та смерті. Тому вони готові платити фермерам гідні гроші за насіння. Це означає, що фермери й надалі будуть зацікавлені у вирощуванні соняшнику.

Інша річ, що олійні культури вимагають особливого догляду за ґрунтом: обробка засобами захисту, внесення добрив, сівозміна. На жаль, зараз фермер в Україні ґрунтує свої плани лише на одному факторі — прибутковості. Олійні культури найбільш прибуткові, тому збільшується їхня площа. Коригувати це може лише збалансована аграрна політика держави.

«ДС» Яка у вас позиція щодо ринку землі?

С.Ф. За нашими оцінками земля як основний фактор виробництва в Україні недооцінена. Виробники користуються землею фактично за копійки. Перший наслідок цього — висока конкурентоспроможність українського зерна. Друге — загроза неефективного використання землі: коли земля дешева та доступна, то з неї вичавлюють усі, не думаючи, що буде за три роки.

Результати наших досліджень показують, що негайне відкриття ринку землі може призвести до зниження конкурентоспроможності української агропродукції. Однак за таким сценарієм високо ймовірним є прихід великих інвесторів в Україну. Ми у будь-якому випадку у довгостроковому періоді будемо великим виробником зерна та олійних культур. Але питання в тому, які інструменти можна і потрібно використовувати для досягнення стабільно сильної позиції на глобальному ринку, а ринок землі — це лише один із таких інструментів.

«ДС» Який розподіл у структурі виробників між фермерами та агрохолдингами для України був би оптимальним?

С.Ф. Я думаю, що оптимальна модель – це поєднання великих, середніх та малих виробників. Потрібні фермери будь-яких розмірів. Досягнення оптимального поєднання потребує тонкого регулювання. Наприклад, преференції та виплати надходять нині переважно до великих виробників. Для невеликих підприємств це проблема. Комплексна модель виробників це має бути метою української аграрної політики.

«ДС» Окрім транспортної інфраструктури та переробки соняшнику, де ще точки зростання для АПК?

С.Ф. Глибока переробка сировини, що виготовляється в Україні. Наприклад, у тому ж олійному секторі виробництво лецитину (широко використовується у харчовій та косметичній промисловості. «ДС»). Висока додана вартість – ось що нам треба. Настала ера дешевої сировини, дешевих грошей, надвиробництво основних сировинних товарів тисне на ціни вниз. Економічні умови для розширення глибокої переробки та інвестицій у цю сферу сьогодні є оптимальними.

«ДС» Ми говорили про якість виробництва, продукт, логістику, глибоку переробку, а що з позиціонуванням української продукції на глобальних ринках, які є виклики?

С.Ф. Є проблема знеособлення української продукції, відсутність її брендування. Споживач не знає, що купує українське зерно. За документами це ще можна побачити, але країна походження не відіграє ролі у ціноутворенні, а бренд грає. Імпортери української олії до Індії та Китаю створюють свої бренди на місцевих ринках, під якими продають нашу олію. Фактично вони забирають собі частину доданої вартості, яка б могла залишатися в Україні. Тому розробка національного бренду для олій та інших товарів могла б підвищити ціни української продукції. Брендування дозволило б вивести українські продовольчі товари до категорії преміум-класу, преміум-якості, а такі товари менш схильні до коливання цін. Але брендування продовольства України — серйозний виклик як для операторів ринку, так і для відповідних органів влади. Другий виклик – закріплення зернових та олійних на глобальному ринку.

Ми впевнені, що економіка України, у тому числі її провідний сектор — аграрний, буде змушена відповідати на ці великі виклики через п'ять і через 10 років.